Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
Творчість письменників
ІВАН ОМЕЛЯНОВИЧ БІЛИЙ
Ім’я Івана Білого стало добре знаним серед шанувальників рідного поетичного слова після виходу у видавництві "Донбас" його першої збірки "Досвіток" 1969. Потім були книжки "За калиновим жаром", "Передмістя", "Пізні" райдуги", "Біля вишневого вікна"... Цю останню, котра побачила світ у видавництві "Радянський письменник" 1990, автор вважає найбільш помітною в його поетичному доробку. Хоча написано десятки нових, художньо-досконалих віршів, які склали нову книгу.
Особливо щемливо прозвучала у творах Івана Білого чорнобильська тема. І це зрозуміло, адже поетове село з такою милозвучною назвою - Чистогалівка, де він народився 25 березня 1942 року, знаходилось за чотири кілометри від смертоносного атомного реактора...
Немає тепер у поета малої батьківщини, про що можна довідатися з його віршів "Закопане село", "Пісня на дідовім подвір’ї" і цілого ряду інших. Та є життєстверджуюча творчість, у якій переплелися мотиви поліського і донецького краю.
Крім віршів, Іван Омелянович видав книжки оповідань "За горою, за крутою", "Рання дорога"; цікаву повість "Перші розстані" - про учнів професійно-технічного училища, де він колись і сам навчався. Повість була відзначена престижною премією на Республіканському конкурсі на кращий твір про молоду робітничу зміну, що засвідчує її належний художній рівень.
Життєвий досвід, поєднаний з філологічними знаннями, здобутими в Донецькому державному університеті, дали письменникові можливість працювати в газетах, журналі "Донбас", видавництві "Отечество". Останніми роками Іван Білий активно проявив себе в царині дитячої літератури. Так, він видав для найменших школярів букварі-читанки "Сходинки" та "Лесенка"; для другокласників - читанку "Сходинки-2". І.Білий – лауреат літературної премії імені В.Сосюри Донецького обласного фонду культури. Член Національної Спілки писменників України з 1975.
Г О Н Ч А Р І
– Гончарі на селі! Гончарі на селі! –
Матерям через тин сповіщали малі.
І виходили з хат молодиці скоріш:
Гончарі на селі, не прогавити б лиш.
Скоро гляне біляво у шибку зима –
Чи готові сватів з рушниками приймать?
І зачнуть перекличку гучні весілля,
Ох і вміють в селі нашім свайби справлять!
Ляжуть звабно горою на стіл пироги,
Будуть бумкать горшки, наче бубни тугі.
Стане суджену хлопець з господи вести –
І горшки переб’ють захмелілі свати,
Щоб любов і добро панували в дворі,
Щоби знов завертали в село гончарі.
...Та чомусь відтоді забарились вони –
Із якої причини, з чиєї вини?
Чи дороги в село замела всі зима,
А чи глини уже на Вкраїні нема.
1971
К О Л О С К И
Все померкло давно за літами,
Та навіється знову мені:
Кінь під вершником б’є копитами,
І хлоп’ята біжать по стерні.
Поміж ними і я, голоп’ятий,
І торбинка з колоссям в руці.
Нас не просто усіх наздогнати,
Бо розсипались в різні кінці.
Ах, як боляче колеться поле, –
Вітер сльози збиває з лиця.
І здається, не буде ніколи
Цій жорстокій погоні кінця.
Я втечу, я торбинки не кину –
Та нараз підломилась нога...
Мов гадюка, обпік мою спину
Із сириці холуйський нагай..
Скільки того зерна, може, жменя
Нам дісталась би з тих колосків.
Хто сьогодні попросить прощення
У колишніх дітей-селюків?
Тільки тихо довкола, ні звуку.
Я стою на широкім лану,
І торка колосок мою руку,
Мовби хоче загладить вину...
|
| Категорія: Творчість письменників | Додав: Настя (05.11.2012)
|
| Переглядів: 6889
| Рейтинг: 3.0/2 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|